Ексклюзив! Ахтем Сеітаблаєв розповів про дитячі мрії, віру в себе і улюблених батьків

Актор Ахтем Сеітаблаєв не сильно любить публічність. Він рідко показує свою сім'ю, а також рідко розповідає в своїх інтерв'ю про особисте життя.

Але ведучим програми "Ранок з Україною" на каналі "Україна" – Лілії Ребрик та Сергію Зеніну – все-таки вдалося вивести Ахтема на відверту розмову. "Единственная" ексклюзивно публікує його відповіді на найцікавіші питання. В інтерв’ю актор розповів, як розпочинається його ранок, про що він мріє та чим займався до того, як став успішним та знаменитим. 

Взагалі, в дитинстві я мріяв стати і лікарем, і розвідником, і космонавтом, і військовим теж. У 2014 році я вів програму, де познайомився з бійцями, яких сьогодні називають кіборгами. Хоча самі вони не люблять, коли їх так називають, та сьогодні це вже стало загальновідомим трендом. Певна річ, коли ти чуєш, як вони розповідають про те, що їм болить, що для них є найголовнішим у житті, ти не віриш, що це відбувається насправді, і людина в змозі витримати те, що пройшли вони. Тоді й виникла ідея створення стрічки. Я мав розмову з продюсером і ми вирішили: якщо в нас є такий інструментарій, як кіно, обов’язково потрібно зняти про цих людей фільм. Згодом ми познайомились з Наталією Ворожбит, і вже в липні 2015 року вона написала сценарій "Кіборгів". 

Ой, чим я тільки не займався. Це був 1991-1992 рік, зарплатня в театрі, куди я прийшов працювати після закінчення акторського факультету, в перерахунку по курсу того часу була приблизно 3-4 долари на місяць. А в мене вже була родина, дитина. Звісно, мені потрібно було виконувати обов’язки чоловіка, глави сім’ї, тому я багато чим займався. Так, я збирав помідори, їздив продавати їх і, таким чином, допомагав утримувати свою родину. 

Мені в цьому сенсі дуже щастить, бо поруч завжди є мої друзі. Навіть хороша розмова мотивує не падати духом, а продовжувати йти далі. Крім того, у мене є приклад батьків – їм було надзвичайно важко жити в депортації, коли вони були дітьми, здобувати освіту. Та вони пробивались у житті, дали можливість отримати освіту дітям і майже ні в чому не відмовляти по радянським міркам. Вони завжди працювали. Мій батько з часом став доволі успішним будівельником, у нього вже була своя фірма, та кожного вечора, повертаючись додому з роботи, він йшов до нашої садиби, а в нас був достатньо великий город, і щось там робив – саджав помідори або прополював огірки, і нас туди ж до праці запрошував (сміється). У батьків я навчився, що чоловік повинен робити все від нього залежне, аби його сім’я, принаймні, не голодувала. 

Насправді, нічого нового – склянка води, чашка кави. Якщо це будній день, то везу малечу до школи. Коли є натхнення – займаюсь на турніку, та якщо відчуваю, що немає сил, а я звик прислуховуватись до себе, то не треба себе насилувати фізичними вправами, бо це не буде йти на користь. А якщо відчуваєш драйв, то десь півгодини занять – і до бою. 

Насамкінець побажаю всім мирного неба, тепла та здоров’я вашим рідним і близьким, добрих сусідів. Вірте в себе, бо велика дорога починається з першого кроку. 

Источник

Related posts

Leave a Comment